Пост патріотизму. Частина 1

Сьогодні все буде інакше, сьогодні не буде щоденника, не буде розповідей про країни, не буде фоточок. Сьогодні буде бажання донести людям, що Україна - то насправді прекрасна та неймовірна країна. Ми дуже недооцінюємо те, що маємо і не усвідомлюємо, що із країн пострадянського простору, Україна - одна з найрозвинутіших та найсучасніших, не беручи до уваги Прибалтику - там завжди був окремий світ.

Проїхавши через Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, побувавши в Азербайджані, Вірменії, Грузії, я зрозумів: наскільки ці країни позаду нас, як з економічної точки зору, так і з точки зору дотримання прав людини, свободи слова та демократії. Пишу цей пост в Таджикистані. Я не можу зайти у Фейсбук, тому що хтось там щось написав погане про владу і влада його заблокувала до біса. Але я хитрий і знаю про існування Тор Браузера, тому клав я на заборони влади;) В Узбекистані не працює Майстер Кард та Віза Кард. Тепер прочитайте це ще раз. Тепер ще раз. А тепер ще раз. І усвідомте це. НЕ ПРАЦЮЮТЬ ВСЕСВІТНІ БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ, КАРЛ! Хух..., відпустило трохи. Та я ще сам до кінця не усвідомив цього. В цих країнах настільки тотальна корупція, що нам і не снилося. Боже мій, гаїшник зупиняючи машини тупо просить 15-20 грн. і все... ніяких тобі перевірок документів, оглядів, нічого. 20! гривень і поїхали. 

Тепер про міста. Столиці у цих країнах досить похмурі. Я не про архітектуру чи погоду. Я про атмосферу. Дуже мало прикольних барів, пабів, кафе, про кав'ярні я взагалі мовчу. Нічне життя обмежується двома-трьома клубами з популярною музикою та декількома барами. Останнє місто, де ми потрапили та прикольну молодіжну тусовку - це Тбілісі. Але навіть там таких закладів 4-5. Все інше - це ресторани. Ресторанів тут маса. Від генделиків до пафосних ресторанів аля 90-ті. Дуже мало сучасних закладів.

Тут дуже небагато неформальної молоді, яка, як на мене, створює певну атмосферу свободи та розкутості в країні чи місті. Мусульманські або ж консервативні православні звичаї не дають повністю розкриватися багатьом творчим та неординарним особистостям, затискаючи їх у лещата неадекватних та нелогічних звичаїв. Ми зараз живемо у Душанбе у дівчат, одна з яких носить біляві дреди. І це настільки вибивається з загальної маси населення, що її проводжають поглядом 100% людей, повз яких вона проходить. 100%! Більше скажу, в мусульманських країнах Середньої Азії, рідко можна побачити дівчину у короткій спідниці чи шортах. Взагалі, говорити про те як і в що тут люди одягаються можна довго. Це сум.

Живуючи в Україні, ми не усвідомлюємо наскільки ми, насправді, близько до Європи і що у нас таки дуже навіть непогана країна і прекрасний народ. Ми не усвідомлюємо рівень свободи слова та демократії. Ми не усвідомлюємо творчий та інтелектуальний потенціал нашої молоді.

Найгірше те, що тут немає хіпстерів;) Точніше, вони є, але їх дуже і дуже мало. Ми сумуємо за київськими хіпстерськими кав'ярнями, маленькими барами, неформальною молоддю та рок-музикою.

П.С. Наступна частина цього посту буде про економічну та політичну ситуацію в регіоні.

Фото з Тбілісі.